Про небайдужих людей...

Хочу розповісти вам про свій недільний ранок. «Нарешті! Здійсниться!" – подумала я суботнього вечора - подарунки малятам, яких ми так довго чекали, подолавши тисячі кілометрів, будуть їм передані…

Колись у своєму блозі я вже писала про небайдужих людей, а це іще одна ілюстрація. Історія розпочалась давно… Моя подруга – колишня лучанки, зараз мешкає в Іспанії. Будучи студенткою луцького училища не раз із одногрупниками відвідувала Ківецівський дитячий будинок "Сонечко". Минув не один рік, а вона й досі не може забути маленького хлопчика, який там перебував. Зараз Аня сама виховує сина і згуртувала навколо себе українок і росіянок, які працюють в Іспанії.

Зібравши одяг для дітей, олівці, розмальовки, гроші, щоб купити солодощі Аня передала все в Луцьк, а нам нічого не залишалось, як подарувати дітям  :-)

Вихованці Ківерцівського дитячого будинку "Сонечко" - це дітлахи 3-7-ми років. Їх більше 30, вони всі різні, усі активні й цікаві. Вони, як і всі діти, радіють кожному подарунку: яблуку, банану, кольоровим олівцям. Як і всі діти, хочуть їсти цукерки всі й одразу. Чупа-чупс для них - вершина радості. Їх, як і всіх дітей вчать, що треба їсти яблука, бо там вітаміни. Потрібно дякувати, коли щось дарують, до старших звертатись на "ви". Вони й справді схожі на всіх дітей, тих, яким ми звикли бачити на вулицях, дитячих майданчиках, за руку із мамою... Ось тільки вони особливі. Особливі, бо більш вразливі, ніж інші, особливі, бо у своєму маленькому житті побачили багато того, що ми називаємо несправедливістю, особливі, бо на них поставили тавро "нікому не потрібні"...

Але ж потрібні... ще й дуже потрібні!!! І це не порожні слова, а ця розповідь є тому доказом.

 

Також я зараз працюю над блогом, де ми розповідами про нашу спільну діяльність: http://espana-children-ucrania.blogspot.com/